Потраплянка для мажора , стр. 1
1.
Вчора мені ніби щось бамкнуло по голові, коли я побачила термінове оголошення на роботу.
Верніше робота мене зовсім не зацікавила, а от велика оплата за неї — затьмарила зелені очі.
Я як завжди сиділа на балконі, тримаючи в руках ноутбук. Листала новини міста, в якому я проживаю. І випадково помітила вакансію офіціантки.
І байдуже, що рік тому закінчила університет і отримала диплом про вищу освіту — менеджера. До того через декілька днів, маю прийти на співбесіду в офіс, щоб отримати постійне робоче місце.
Але хіба я можу відмовити такій гарній пропозиції, яку я побачила декілька хвилин тому ?
« Ресторан « Вінеція » шукає офіціанта на один день», а після оголошення доволі приваблива сума грошей.
— Тобто за декілька годин, я отримаю ці кошти ? — запитала в себе і безумовно погодилась.
Ось тому я і стою біля барної стійки, одягнена в світлу форму та чекаю на нове замовлення.
Людей в закладі дуже багато. Через цю кількість гостей, я зрозуміла, що день незвичайний. Скоріш за все сьогодні важливій захід, тож доведеться неабияк попрацювати.
— Псс… — чується дивний звук. — Алло, завмерла чи що ?
— Ви до мене ? — здивовано повертаю голову, тримаючи в руках підніс.
— Навряд чи до столу, — незадоволено відповідає.
Я роблю крок вперед, а він хапає мене за руку.
— Відпустіть ! — намагаюсь висмикнутись, але наші сили зовсім не рівномірні.
Чоловіку на вигляд років сорок, і його обличчя мені не знайоме. Він веде мене до великої, світлої зали, але через чорний вхід.
Я помічаю маленьку сцену, яка прикрашена золотими кульками та деякими надписами, які не вдається розгледіти.
Через хвилину опиняюсь за кулісами.
— Слухай мене сюди, — шепоче. — сьогодні в нашому закладі знаходиться поважний гість. — чоловік обдивляється навколо себе, чи нікого немає зайвого.
— Не розумію, — намагаюсь хоть щось второпати.
— Бачиш торт з декораціями ?
Звертаю увагу на велетенський, святковий тортик.
Хоча тортиком, його і не назвеш. Він великих розмірів, там навіть я поміщуся.
— Тобі потрібно в нього залізти, — мої очі стають схожими на пʼять копійок. — і чекати подальшої команди.
Невже він прочитав мої думки ?
— Я що вам якась собака ? — нервово хитаю головою. — нічого робити не буду.
— Якщо не будеш, то ті амбали, — показує пальцем на охоронців закладу, які пильнують за мною. — проведуть тобі навчальну лекцію, щодо того як правильно жити.
І тут нарешті, я розумію, що потрапила в аферу. А охорона разом з дивним чоловіком повʼязані в цьому ділі.
Вони лише підморгують мені та шкірять свої мерзотні вуста.
Телефону поруч зі мною немає, часу на обдумування ситуації — також. Я одягаю привабливу, відверту сукню, яка викликає у мене тривожність, через свій яскравий вигляд.
І вже за мить знаходжусь всередині торта.
Сподіваюсь, хоча б не зʼїдять… В прямому і переносному значенні цього слова.
Свято в повному запалі. Музика лунає, келихи дзвенять. От тільки я знаходжусь невідомо де, і невідомо нащо.
— А ось і наш сюрприз, — молоді, чоловічі голоса прямують на сцену.
Відчуваю їхні кроки, намагаюсь підгледіти, але через пишний крем, нічого не помічаю.
Торт вивозять з закулісся, це єдине, що я змогла зрозуміти.
— Очманіти ! Мені місяця не вистачить, щоб його скуштувати, — сміх який заглушує мої вуха.
Серце виривається зсередини, дихати стає все важче. Добре, що хоча б віконце для повітря залишили.
— Це не весь подарунок.. Завезіть солоденький тортик в номер.
Я вже наважилась вистрибнути з цієї пастки, але згадала слова того покидька, який підставив мене : « Зіпсуєш свято, дуже пожалкуєш. Дочекайся кінця, а вже далі вирішуй свої проблеми».
Відчуваю шум ліфта, потім звук відчинених дверей, і нарешті мене залишають одну.
Відчиняю торт, який наполовину не їстівний, і застигаю на місці, помітивши широкі, накачані плечі хлопця.
— Отакої, — повертається на шорох. — оце справжні друзі, — задоволено закусює вуста. — приготувати такий сюрприз, здатні лише вони.
Шатен з неймовірними очима оцінює мене нахабним поглядом. Він дивиться на мене, мов хищак, який завів у пастку невинну овечку.
— Я тут ні до чого, — намагаюсь вилізти з цього «позору». — мене підставили… Я взагалі офіціантка, яку надурили, як останню дурепу. — намагаюсь виправдовуватись.
— Ще й актриса. — починає
розщібати ґудзик на своїй білосніжній сорочці.
— Не наближайся до мене, — викрикую. — повторюю, це все помилка. Мене заставили бути сюрпризом для тебе.
Його чорні брови підіймаються догори, а виразні скули стають ще більш гострішими. Він встає з ліжка, і опиняється прямо переді мною.
Високий, з сильними руками які тягнуться до мого обличчя.
Але я не потерплю такого відношення до себе, яким би привабливим цей хлопець не був.
— Пальці прибрав, — відштовхую, і роблю крок назад. — мені терміново потрібно додому, викличи таксі.
Незнайомець починає сміятись.
— Це мій день, моя гра і мої правила, — його холодний голос викликає мурахи по моєму, місцями оголеному тілу.
Я одразу згадую про відверту сукню, і починаю шукати, хоть щось, чим би мені вдалось прикритись.
— Ти мабуть не зрозуміла, але я завжди отримую те що хочу, — продовжує розмову. — і сьогодні це ти .
— Ні, ні і ще раз - ні. Я не річ, і не твій подарунок. Потрапила в цю аферу, і хочу якомога скоріше забути про неї.
— То чому ти в моєму номері, ще й в такому вигляді ? — закочує очі та дістає келихи для шампанського.
— Я не пʼю, — фраза ніби сама вилітає з моїх пухких губ.
— Не пропоную тобі, — сердито відповідає. — як тебе звуть ?
Такого знайомства в мене ще не було. Слідкую за кожним його рухом, і бачу як погляд змінюється за секунду.
— Меліса, — відповідаю.
А він підходить все ближче. Випиває залпом келих алкогольного напою та торкається мого волосся.