До дня пам’яті Остапа Вишні

До дня пам’яті Остапа Вишні

 

Цієї осені, а саме 13 листопада, минуло 134 роки з дня народження видатного українського літератора, сатирика та гумориста Павла Михайловича Губенка (Остапа Вишні). Молоде покоління, виховане на телешоу та жартах, мало знайоме з його творчістю, але ж популярність книг Вишні у радянській Україні можна порівняти з виданнями Леніна та Тараса Шевченка.

Давайте згадаємо яка доля спіткала українського гумориста. А для початку ознайомтеся з книгами Остапа Вишні, які можна прочитати онлайн безкоштовно на нашому сайті:

Молоді роки

Губенко народився 1889 року в Полтавській губернії. Вихований у багатодітній родині, він був другим сином Михайла та Параски Губенка. Хоча доходи сім'ї були обмежені, вони забезпечили освіту всім дітям.

Після закінчення початкової школи у 12 років, Павло навчався у повітовому училищі у Зінькові. 1907 року він успішно завершив навчання у Київській військово-фельдшерській школі, де спочатку навчався його старший брат.

Після служби у 168-му Миргородському піхотному полку та роботі в лікарні залізниці, Губенко у 1917 році склав іспити за курс гімназії та вступив на історико-філологічний факультет університету у Києві з мрією стати вчителем.

Мрія про кар'єру вчителя не здійснилася для Павла через потрясіння, що охопили країну в 1918 році. Проте він виявив свій талант у памфлетах на підтримку Української Народної Республіки (УНР) у київському журналі «Ріп'ях» під псевдонімом М. Михайлович.

У 1919 році, під час відступу Червоної армії він прибув до Кам'янця-Подільського. Влітку того ж року він розпочав свою гумористичну публікацію у газеті «Українська Громада», використовуючи псевдонім Павло Грунський.

Після короткого перебування у Кам'янці Остап Вишня повернувся до Києва, де був заарештований ЧК через свої зв'язки з петлюрівцями, і відправлений на додаткове розслідування до Харкова.

Харківський період

Після засудження військовим трибуналом і загрози смертної кари йому вдалося пережити кризу завдяки особистим зв'язкам і зростаючій популярності. Критика петлюрівських ідей у його памфлетах привернула увагу наркома внутрішніх справ УРСР Миколи Скрипника, який сприяв його визволенню у 1921 році.

Важливу роль відіграв відомий більшовицький діяч Василь Еллан-Блакитний, який домігся звільнення Губенка та допоміг йому влаштуватися у Харкові. Тут Павло став перекладачем у газеті «Известия ВУЦИК», що редагується Еллан-Блакитним. У редакції, де з'явився Павло , з'явилася атмосфера сміху та дружелюбності.

Після перебування у в'язниці Харківська комуналка на Холодній горі здалася Павлові майже палацом. У 1921 році він почав використовувати псевдонім Остап Вишня, під яким став відомий усій країні. Його сатиричні твори стали популярними, й у 1920-ті роки він досяг високої творчої активності.

Знайомство з літераторами та театральними діячами, такими як Микола Хвильов, Микола Куліш, Іван Багряний, Лесь Курбас та Гнат Юра, стало значним моментом у житті Остапа Вишні у Харкові.

1924 року, завдяки постановці експериментальної вистави у харківському театрі імені І. Франка, Остап Вишня зустрів кохання свого життя — актрису Варвару Маслюченко. Незабаром вони одружилися, створивши щасливу спілку, яка стала для кожного з них другим шлюбом. Разом вони виховували доньку Варвари, Марію.

Їхнє життя було сповнене взаємної підтримки та натхнення. Навіть після того, як Остапа відправили до табору на Північ, Варвара боролася за його свободу, звертаючись до різних інстанцій. Переїхавши ближче до нього, вона надавала підтримку після звільнення, створюючи умови для його повернення до творчості та піклуючись про його здоров'я.

У 1930 році сім'я Вишні переїхала в окрему квартиру в новозбудованому кооперативному будинку «Слово». Цей будинок, збудований для творчої інтелігенції, став їх новим притулком. У ньому було багато зручностей, включаючи солярій та душові кабінки, але відсутність кухонь у квартирах ускладнювала життя мешканцям. У будинку також були телефони, які надавали органам дешеву можливість стеження.

Життя в «Слові» було сповнене не лише творчістю, а й різноманітними турботами. Остап Вишня з друзями відпочивав на полюванні та риболовлі, дбав про своїх псів та собаку Цяце. З часом сім'я залишалася міцною, незважаючи на труднощі та перипетії життя.

Падіння в немилість

Однак у 1930-ті роки на сім'ю Вишні очікували трагічні події. Втративши підтримку держави, Остап Вишня став об'єктом критики та переслідувань. Активність письменницької організації Пролітфронту, яку він організував з Хвильовим і Кулішем, зазнали розгрому.

Більшовицький терор покінчив із інтелігенцією України. 1954 року українські письменники-емігранти з Нью-Йорка направили вітальну телеграму на Другий Всесоюзний з'їзд письменників, висловлюючи в ній тривогу з приводу зникнення кольору української інтелігенції.

Якщо в 1930 році на сторінках видань з'являлися твори 259 письменників, то до 1938 їх кількість скоротилася до 36. Тих, хто залишився, чекала загрозлива доля: 17 письменників були розстріляні, 8 наклали на себе руки, 175 заарештовані і відправлені в ГУЛАГ, про 16 а лише 7 пішли з життя природним шляхом.

 Рік 1933 р. також приніс в Україну другий голодомор. Мати Остапа померла від тифу, батько пішов із життя ще 1908 року, а брати та сестри виживали насилу. 26 грудня 1933 року було випущено резолюцію голови українського ГПУ Всеволода Балицького про те, що перебування Остапа Вишні на волі становить загрозу для країни.

Сатирика заарештували, звинувативши у членстві в антирадянській Українській військовій організації та підготовці замаху на секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева.

Незважаючи на первісне насмішкувате ставлення до звинувачень, після трьох місяців допитів та тортур Вишня підписав визнання та видав імена своїх соратників у передбачуваній терористичній діяльності.

Інквізиторська «трійка» ухвалила смертний вирок, але в березні 1934 року його змінили десятьма роками таборів. Так закінчилося життя сатирика у Харкові між двома арештами, період, який він вважав найщасливішим.

Повернення з ГУЛАГу

Перед Остапом Вишнею тяглося десятиліття важкої каторги в Ухтинсько-Печорському виправно-трудовому таборі, сповнене хвороб і страждань. 1937 року його брата, Василя, було розстріляно, а його родина зазнала репресій. Лише поодинокі зустрічі з дружиною та зворушливі листи один одному трохи освіжали сірі будні табірного життя.

Вишня займався різноманітними працями, часом виступав у ролі фельдшера у табірній лікарні, а також знаходив сили для літературної творчості, створюючи нариси про трудівників табору. Якось його відправили на зимовий пішохідний марш із копальні Еджит-Кірта до Чиб'ю на 300 кілометрів для дорозслідування, відомого як практичний вирок до розстрілу.

Щасливим збігом обставин Остапові Вишні вдалося уникнути цієї долі, і незабаром, за кілька днів до закінчення терміну (13 грудня 1943 року), його, виснаженого та болючого, звільнили.

Максим Рильський, який дбав про долю Вишні, надав йому підтримку: допоміг із житлом у Чаплигіні, а потім забезпечив повернення до Києва, надавши квартиру та можливість повернутися до роботи у журналі «Перець».

1955 року Остапа Вишню та його брата Василя реабілітували, а 28 вересня 1956 року він помер від серцевого нападу. Проте його твори залишалися улюбленими та видавалися не лише в Україні, а й в український діаспорі.

Відгуки на статтю До дня пам’яті Остапа Вишні

    Немає результатів.
×