🧙♂️ Фантастика - Сторінка 4
Люди і коти — на одній землі, під одним небом. Соціальні катаклізми, війни, епідемії згубно впливають на все живе. Подивитися на світ людей очима братів наших менших пропонує культовий французький письменник і філософ Бернар Вербер — один з найзагадковіших письменників сучасності.
Хто врятує людство й життя на планеті? Може, це і є місія котів? Може, саме таких, про яких ідеться в цій книжці?
Кішка Бастет — домашня улюблениця. Намагається порозумітися з людьми, налагодити повноцінне спілкування з ними. Кіт Піфагор — лабораторний кіт. Його господиня, дослідниця, вмонтувала йому в череп спеціальний прилад з USB-портом, завдяки якому кіт виходить в інтернет, здобуває інформацію про людство, охоче ділиться нею і вміло використовує задля перемоги.
У книжці — роздуми про одвічні цінності, про життя і смерть, любов і ненависть, релігію та науку, відповідальність за тих, хто поряд, за тих, кого приручили… коти.
«Її величність кішка» — продовження роману Бернара Вербера «Завтра будуть коти». Письменник вкотре повертається до теми співжиття видів і філософських роздумів про три стовпи цивілізації: Гумор, Мистецтво та Любов, що їх його герої, люди і тварини, пізнають через захопливі пригоди.
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
До книги увійшли два романи з «Космічної трилогії» Клайва Стейплза Люїса (1898–1963) — відомого британського письменника й апологета християнства, автора знаменитих «Хронік Нарнії».
У першому романі трилогії — «За межі Мовчазної планети» — головного героя, кембриджського філолога Елвіна Ренсома, викрадають і силоміць вивозять на далеку планету Малакандру, де він зазнає дивовижних пригод. На Малакандрі у нього розкриваються очі на боротьбу добра і зла, яка невпинно точиться у Всесвіті.
Дізнається Ренсом і про те, чому малакандрійці охрестили Землю Тулкандрою — Мовчазною планетою…
У другому романі — «Переландрі» — Ренсом вирушає на райську планету Переландру, де протистоїть силам зла, які намагаються спокусити першу в тому світі жінку; над Переландрою нависла страшна загроза. Завдяки яскравим, насиченим неймовірними барвами образам та глибоким, напруженим діалогам «Переландра» вважається однією з вершин творчості К. С. Люїса, класичним взірцем філософської фантастики XX століття.
Далеке майбутнє. Нова Імперія — об’єднане людство Землі, Місяця та Марсу — веде жорстоку боротьбу за власне існування. Її супротивники — потойбічні істоти з інших шарів Мультиверсу, її провідник — звільнений бог Ґаґантоа, що з прадавніх часів перебував у полоні на Землі. Бунтівним богом людству даровані технології міжпланетного сполучення, квантового обчислення та розподіленого інтелекту. Проте його вороги — то цивілізації істот з іншого простору-часу та Потойбічні боги. А також ті з людей, хто вважає обраний шлях хибним та руйнівним.
Одвічна дилема Людини — який шлях є істинним? Per omnia saecula saeculorum, світ без кінця — чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» — найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне — як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Бувши колись у банді, тоді в морській піхоті, а тоді пострибавши галактикою Посланцем, навченим вирізати й придушувати в космічних масштабах, поранений і ослаблений Ковач відпочивав у барі на Новому Хоккайдо, коли кілька так званих святих отців накинулися на струнку красуню з пишним від вплетених дротів волоссям. Один донкіхотський учинок — і Ковач міцно загрузне, зв’язавшись із жінкою з двома іменами, багатьма здібностями й вибуховою історією.
Цинічний, імпульсивний Такеші Ковач, колишній посланець ООН і нинішній приватний детектив, знову змінив професію й тіло. Із детективів він перейшов до лав бійців, найманих воїнів, і допомагає уряду далекої планети придушити криваву революцію.
Колишнього посланця ООН Такеші Ковача вже вбивали, але остання його смерть виявилася особливо болісною. Доправлений за сто вісімдесят світлових років від домівки й зачохлений у нове тіло в Бей-Сіті (колишньому Сан-Франциско, де вже заіржавів і занепав міст Золоті Ворота), Ковач несподівано опиняється в темному серці таємничої масштабної змови, жахливої навіть за мірками суспільства, в якому «існування» можна купувати і продавати.
«Париж XX століття» відомий широкому загалу набагато менше, аніж інші твори Жуля Верна, оскільки він ніколи не публікувався за життя письменника. Рукопис роману вважали втраченим аж до 1989 року, коли його знайшов у родинному сейфі праправнук Жуля Верна. Таким чином, роман, написаний у 1863 році про Париж 1960-х років, було вперше опубліковано аж у далекому для обох епох 1994 році.
Цей роман написаний у геть невластивому для Жуля Верна жанрі антиутопії, коли він чи не єдиний раз у своїй творчій кар’єрі дозволяє собі скепсис і пересторогу щодо індустріалізації суспільства і стрімкого розвитку технологій. У романі Верна світ Парижа XX століття виглядає бездушним і меркантильним, позбавленим свободи творчості та підвладним лише механічному раціо. На щастя, похмурі прогнози Жуля Верна стосовно Парижа 60-х не збулися, але тим цікавіше буде тепер прочитати його думки з приводу негативного сценарію майбутнього, передумови якого письменник бачив у своїй добі. А можливо, Жуль Верн не так сильно й помилявся, просто тривожні зміни настають дещо повільніше, ніж він передбачав?
У казковій повісті «Колгосп тварин» в алегоричній формі розповідається про часи становлення СРСР. Зокрема, тут ідеться про революцію 1917 року, про брехливі обіцянки, що «земля — селянам, а заводи — робітникам», розповідається про розкуркулення, примусові переселення, репресії, розстріли і про мільйони замордованих у сталінських концтаборах. От лише замість людей герої цієї повісті — тварини. Але чи так вже вони різняться між собою?