Аграрно-містичні пригоди мавпоукраїнця Томаса Яковича Сироти продовжуються, і він опиняється в центрі спецоперації з порятунку людства в цілому та української державності зокрема. На читача, як і на мавпу, чекають пригоди, а також стихійні лекції з культурної антропології у виконанні Кривавого Пастора, краєзнавця та спеціаліста з індоарійської магії Остапа Вішну, генератора сенсів Репостислава Вакарчука, а також інших, не менш опуклих персонажів, висмикнутих за хвіст з вітчизняних реалій. Дія відбувається в Україні на тлі руйнації Московії, боротьби СБУ з демоном російської государствєнності, перестрілок українських селовиків з лубенською агентурою та інших історичних обставин. Книжка насичена актуальними культурними мемами, їхнім метафізичним аналізом та рішучою препарацією нашого з вами життя.
В оформленні книги використано художні роботи І.Семесюка.
Увага! У книзі присутня ненормативна лексика. Бажане вікове обмеження — 18+.

Геніальний схиблений науковець робить приголомшливе відкриття, не переймаючись майбутнім свого творіння… Лід-дев’ять — винахід, страшніший за атомну бомбу. Одна його крихта може знищити все живе… І троє людей використали цю смертоносну речовину на власний розсуд… На перетині добра і зла ідеальний світ справді далекий від ідеалу, а як щодо самоцінності особистості, як щодо відповідальності за скоєне?..

Сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах. Невдовзі в її сновидіннях з’являються химерні тіні, і що ближче вони підступають, то дужче мерхне світло довкола дівчини. За нестримним бажанням повернути колишнє життя Рута не помічає, як кожен наступний сон стає дедалі темнішим.

Бувають такі історії, що одного життя замало, щоб розповісти їх.

Гаррі Оґаст лежить на своєму смертному одрі. Знову.
Що б він не робив, що б він не вирішував, після настання смерті Гаррі завжди повертається туди, звідки він почав: стає дитиною, яка нічого не забула про життя, яке вона вже неодноразово проживала раніше. Нічого ніколи не змінювалося.
Аж дотепер.
Коли свого кінця добігало одинадцяте життя Гаррі, біля ліжка старого з'явилася маленька дівчинка.
«Я мало не спізнилася до вас, докторе Оґаст, — сказала вона. — Я маю передати повідомлення».
Це повість про те, що Гаррі робитиме далі, що він робив до цього, і про те, як він намагається врятувати минуле, якого не може змінити, та майбутнє, до якого не може потрапити.

Перу відомого українського письменника Володимира Дрозда (1939–2003) належить багато творів, які різняться за тематикою, настроєм та звучанням. Багатоликий Дрозд не вписується ні в які схеми, для нього не існує ніяких стереотипів. Автор вражає поєднанням фольклору з фантастикою, реальності з химерою в ліричній повісті «Ирій», яка нагадує, що ми всі родом з дитинства.

Якби київський програміст Тимур встиг прочитати листа з попередженням від незнайомки, то не став би вбивцею мимоволі, тікаючи від хлопчиків-ботів з кривавими очима. Не він випустив джина з пляшки в чилійській пустелі, та й взагалі він не дуже розумівся на нанотехнологіях і заборонених експериментах над людьми… Просто, коли ти вмієш дуже добре робити свою роботу, чекай, що хтось неодмінно тебе використає. І ти виявиш у собі те, про що досі не здогадувався…

Харукі Муракамі народився 1949 року в родині викладача класичної філології. У літературі він дебютував наприкінці 1970-х років. З тих пір його ім'я відомо мільйонам читачів у всьому світі.
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».

Живе собі у Токіо звичайний чоловік тридцяти років. У нього є кохана дружина, кіт і дім у фешенебельному районі, який він задешево винаймає у свого ж дядька. Цей чоловік нещодавно втратив роботу, але особливо цим не переймається. І раптом починається… Спочатку утік кіт. Зателефонувала якась дивна жінка. Потім зникла дружина. Потім… Але годі, шановний читачу. Бо «Хроніка заводного птаха» — це загадка. Перегортаєш сторінку, відкривається таємниця, але за нею виникає інша, а там — ще одна, і так до самого кінця…

Твори японського письменника Харукі Муракамі (1949) вже більше двадцяти років підкорюють серця та вражають уяву мільйонів читачів в усьому світі. Народився письменник у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Автор романів «Слухай пісню вітра», «Китайский більярд 1973», «Танцюй, танцюй, танцюй» та ін. За роман «Погоня за вівцею» Муракамі був присуджений приз для починаючих письменників.
Здавалося б, сюжет роману невигадливий. Від журналіста, що творить рекламні тексти й іншу порожнечу навколо себе, йде дружина. Та дарма — все одно не було між ними нічого яскравого. Замість того з’являється дівчина-повія з чарівними вухами. Любов не любов, але хоч якесь пожвавлення. А потім в життя героя входить вівця — єдина у світі, яку варто розшукати. Ця вівця час від часу вселяється в підхожу людину і стає її сутністю. Вона всемогутня і злопам’ятна. Така уперта тварина. Що за вівця і звідкіля прийшла — невідомо. Та й не це важливо. Пошук вівці — єдине, у чому є сенс. І якщо вже доля звела людину з цією твариною, нікуди від неї не сховатися. Адже вівця легко стає і долею, і думками, і навіть зовнішністю…

 Після аварії на ЧАЕС у 1986 році тотальне відселення мешканців Києва — столиці України і міста-мільйонника, було цілком реальним сценарієм. Як в цьому випадку могли розвиватися події, автор уявив у романі «Київ-86».
Через 30 років після аварії провідник-«сталкер» веде японських туристів до заповітної мети — покинутого Києва, який мріють побачити всі мандрівники на планеті, але наважуються лише одиниці. Ця книга — гарячий поцілунок літа в місті, яке ми могли втратити.

ISBN 978-966-8659-79-9
© Нора-Друк, 2016