Джордж Орвелл
/George Orwell/
Джорд Орвелл (1903-1950) — англійський письменник і публіцист, який став всесвітньовідомим завдяки алегоричній повісті «Колгосп тварин», а надто — антиутопічному роману «1984», в якому він змалював тоталітарне суспільство майбутнього, де цілком ігноруються базові гуманістичні принципи, а влада здійснюється за допомогою безкінечної війни, терору, залякування й інформаційного одурманення населення. Зображені у «1984» події і низка впізнаваних символів дуже нагадують відповідні події в історії Радянського Союзу, з його авторитарною однопартійною диктатурою, культом особи, концетраційними таборами і широко розгорнутим терором проти власного народу. Недаремно роман «1984», який за версією часопису Newsweek посідає друге місце у рейтингу найкращих книжок усіх часів і народів, а також стабільно потрапляє на перші місця у всіх літературних рейтингах найважливіших та найвпливовіших літературних творів людства, у Радянському Союзі був виданий лише 1989 року, коли цьому самому Союзові залишалося існувати менше двох років. Також свого часу цей роман «удостоювався честі» потрапити під заборону навіть у Сполучених Штатах Америки, оскільки тодішні владні кола визнали його небезпечним для правлячої системи найдемократичнішої країни світу.
«1984» — один з найголовніших і вже точно найважливіший роман минулого сторіччя. Важко пригадати якийсь інший літературний твір, який би без зайвої манірності, настільки ж чітко, правдиво і жорстко поставив перед загалом таку ж важливу проблематику. А саме: що таке влада? Яка її природа? Куди прямує сучасне суспільство? Що таке справжня смерть, і яка саме смерть є справжньою — фізична смерть індивіда, а чи смерть його внутрішнього єства, при збереженні фізичного тіла? Що таке свобода, і як вона співвідноситься з владою? Чи можливий бодай найменший прояв свободи, нехай навіть у вигляді можливості мати свої власні глибоко приховані, вільні від примусу думки, в умовах абсолютної тоталітарної влади?
«Бірманські будні» — другий роман у бібліографії Джорджа Орвелла, написаний 1934 року, в якому вже тоді можна помітити зародки тих основних для письменника тем, які згодом ще гучніше і зловісніше прозвучать у культових «1984» і «Колгоспі тварин». В основу роману ліг особистий досвід Орвелла, коли він жив у Бірмі, де служив полісменом у колоніальній поліції Великобританії. Цей час знаменує переломну мить у житті Орвелла — саме тоді відбулася трансформація снобістського хлопчика-випускника приватної школи в письменника, який став голосом суспільної совісті.
Головний герой роману Флорі — своєрідне альтер-еґо письменника, самотня й нужденна людина, яка втрапила у пастку могутньої системи, що руйнує в людині все хороше. Його оточують люди, з якими у нього немає нічого спільного і яким він не може повністю відкритися, оскільки і бірманці, і британці, і сам Флорі заплямовані колоніальним режимом, в умовах якого їм доводиться жити.
Дороті Хейр — донька превелебного Чарлза Хейра з усіма класичними наслідками на взірець ведення домашнього господарства, порядкування скромним церковним бюджетом, догляду за часто дратівливим і невдячним батьком і обов’язковими відвідинами пастви Англіканської церкви, яка поступово здає свої позиції серед вірян, поступаючись модернішим конфесіям, які не настільки відстали від віянь часу. А ще Дороті Хейр досі незаміжня, хоча вже невдовзі переступить поріг, який відділяє молодість від зрілості, що, звісно, не додає їй оптимізму щодо перспектив свого подальшого життя.
Так би й не побачила Дороті у своєму житті нічого, окрім маленького англійського містечка, без жодних перспектив бодай колись змінити чи навіть розірвати осоружне коло свого не надто радісного життя, якби не дивна випадковість, яка вириває її із цієї сірої одноманітності і жбурляє у вир геть іншого життя — тяжкого, химерного, виснажливого, але такого справжнього...
У романі «Донька пастора» Орвелл розмірковує про життя без вибору, про безвихідь, коли страх того, що нічого й ніколи не зміниться, співмірний страхові змін, врешті-решт про те, що, опинившись на волі, колишні ув’язнені часто знову прагнуть повернутися до в’язниці одноманітної напередвизначеності, бо, окрім усього, справжня свобода ще й має властивість лякати.
Повість «Скотоферма» Джорджа Орвелла піднімає як ніколи актуальну тему сучасності. Можна провести тонку паралель між тим, що відбувається в Україні протягом декількох останніх років.
Хочемо відмітити той факт, що перший переклад з оригінальної мови був саме українською. Радимо читати онлайн усім скорочено книгу «Скотоферма» автора Джорджа Орвелла українською мовою.
Історія починається з того, що недолугий фермер-п’янчуга зовсім не справляється зі своїми обов’язками. Планується величезне повстання. Ви, напевно, подумали про людей? Але ні, повстання організовують тварини.
Як наслідок, тварини перемагають і тепер керівниками ферми стають свині. Вони навіть придумали свої заповіді. Наприклад, ті, хто ходить на двох ногах, автоматично стають ворогами, а ті, хто має чотири ноги або крила, є друзями. І найголовніше, що усі тварини рівні!
Як у реальному житті, так і в цьому творі, той, хто отримує владу, рано чи пізно стане тим, кого спочатку засуджували. Так і свині з часом почали поводитися немов люди.
Що буде з фермою? І чим закінчиться ця історія для людей та тварин? Щоб дізнатися відповіді на всі питання, вам необхідно скачати безкоштовно скорочено «Скотоферма» автора Джорджа Орвелла на нашому сайті в таких форматах: fb2, txt, rtf, epub.
Тут ви можете скачати безкоштовно твір “Скотоферма (Ферма тварин)” (скорочено) Джорджа Орвелла, який ви можете прочитати приблизно за 23 хвилини.
«Скотоферма», («Ферма тварин») — повість-антиутопія англійського письменника Джорджа Орвелла, написана у 1943—1944 роках, вперше видана 17 серпня 1945 р.
Стара свиня Майор закликав усіх тварин повстати проти фермера Джонса, бо він з них знущається. Тварини вигнали Джонса з ферми і створили незалежну країну «Колгосп тварин». Їх очолив кнур Сніжок. Який виписав 7 настанов честі тварин…
У казковій повісті «Колгосп тварин» в алегоричній формі розповідається про часи становлення СРСР. Зокрема, тут ідеться про революцію 1917 року, про брехливі обіцянки, що «земля — селянам, а заводи — робітникам», розповідається про розкуркулення, примусові переселення, репресії, розстріли і про мільйони замордованих у сталінських концтаборах. От лише замість людей герої цієї повісті — тварини. Але чи так вже вони різняться між собою?
Криза середнього віку підкрадається раптово і непомітно, а потім виявляється, що більшість років твого дорослого життя насправді позбавлені будь-якого сенсу, а найщасливіший період заховався у минулому, у твоєму дитинстві, до якого тобі вже не дістатися і спогади про яке все дужче тебе проймають.
Саме так почувається герой роману «Ковток повітря» коли зрозумів, що в його житті щось не так, а насправді — все. Це спонукає його вирушити в уявну і реальну мандрівку до світу свого дитинства — єдиного місця, де він колись був щасливий. Звісно ж, подібні подорожі до витоків колишнього життя і колишньої власної ідентичності майже ніколи не мають успіху.
Тим часом світ завис над прірвою нової великої війни, залишаються лічені місяці колишнього спокійного життя — в небі все частіше пролітають величезні чорні бомбардувальники, провіщаючи безповоротні, стрімкі і страшні зміни.
Гроші — вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?
Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує — владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х. Війна з аспідистрою, війна з грошима, війна із самим собою — чи можлива тут перемога, а якщо й можлива, то якою ціною?
Перш ніж стати всесвітньо відомим письменником, Джорджу Орвеллу довелося багато побачити і пережити. У цій книжці письменник описує свій досвід тяжкого життя серед соціальних низів двох найреспектабельніших тогочасних столиць Європи. Попри те, що тут змальовується не найщасливіше життя людей за будь-якою уявною межею бідності, текст сповнений своєрідної теплоти та гумору, а також застерігає нас від поспіху суб'єктивних оцінок злетів і падінь інших людей, яким, можливо, в житті просто пощастило дещо менше, ніж нам.
Постать Ґ. Оруела незвичайно цікава. Належить він до тієї групи інтеллєктуалістів, які визнають потребу боротьби за радикальну перебудову світу на справедливих засадах. Але збагнувши водночас протисоціяльну та реакційну суть московського большевизму, вважають, що боротьба за новий світ означає також передовсім боротьбу проти большевизму. Бо якщо основні елементи соціялізму, це свобода, справедливість та інтернаціональна співпраця вільних народів (інтернаціоналізм) — то всі ті елементи большевизмом заперечуються та ліквідуються. До цієї групи письменників та діячів належить Arthur Koestler, Ignatio Silone, Andre Malraux, John Dos Passos, James Farrel, Victor Serge та багато инших. Це ціла когорта інтеллєктуалістів різних національностей. Між ними письменники, політики, революціонери. Це ті «бунтарі» проти совєтського «міту», для яких точкою вихідною є не капітуляція чи культ назадництва, але боротьба за поступ. Між ними багато прихильників нашої справи. Якщо йде про Оруела, то читач зможе сам ствердити з передмови його ідейну спорідненість з наймолодшим прогресивним українством.
«Колгосп Тварин» — був недавно сенсацією видавничого західньо-европейського ринку. Є це твір соціяльно-політичної сатири. Передаючи його в руки нашого читача, дякуємо Авторові за його безкорисну згоду на видання «Колгоспу Тварин» у видавництві «Прометей», як також п. Іванові Чернятинському за переклад.