Врятований, стр. 19

— Такого роду суспільні думки називаються плітками, — сказала сестра Гелена.

— Звіть як хочете, але не буває диму без вогню. Якщо чоловіки роками уникають жіночого суспільства…

— То вони, зрозуміло, педерасти, — кивнула сестра Гелена. — Всі ченці та священики. А в усіх черниць, звісно, сексуальний психоз.

— Крім тих, з якими бахурують священики, — вставила пані Тошідзукі. — А коли чоловічий та жіночий монастирі стоять поруч — то між ними обов’язково прориють підземний хід…

— До ченців-педерастів, — завершила сестра Гелена. — Годі. Якщо в вас немає інших підстав для передачі хлопця під тимчасову опіку пана Саґари…

— Знаєте, я ж можу просто взяти й не дозволити.

Повисла тиша. Першим її порушив Саґара.

— Гарненька в вас яхта, пане раднику…

— Що? До чого тут яхта? Що ви маєте на увазі?

— Мабуть ви добре робите свою роботу, якщо вам платять гроші, яких вистачає на такий корабель.

— Ви на щось натякаєте?

— Ні, - сказала сестра Гелена, дивлячись на священика чомусь дуже неприязно. — Пан Саґара ні на що не натякає.

— Та Бога ради, — знизав плечима Пеґю. — Мені байдуже. Хочете його забрати — забирайте. Пане Іто зараз скомпонує вам якусь цидулку…

— А що з братом Хаасом?

— На нього громадянська форма готова ще позавчора, — знову вліз Шінта. Видно було, що юнакові не терпиться здихатися дорослих та повернутися до гравіполо.

— Я не можу приймати таке рішення сам…

— Знов за рибу гроші.

— Хай йому грець, друкуйте, — махнув рукою Пеґю і вийшов з намету.

За декілька хвилин всі формальності було влаштовано. Пані Ганна потиснула сохеям руки та попрощалася. Потім всі попрощалися з Шінтою та паном Іто. В наметі знову був гамір. Виходячи у двері, Саґара помітив, що Шінта повернувся до гравіполо.

Взагалі все було нормально — крім того, що сестра Гелена дивилася вовком.

— Що таке? — спитав Саґара. — Я щось не так сказав?

— Авжеж, — сестра видихнула. — Я розумію, що на вас не можна сердитися… Даруйте, отче, але в певних питаннях ви просто — велика дитина.

— Красно дякую. Вам не хотілося псувати з ним стосунки?

— Отче, я у найближчий час таки зіпсую з ним стосунки, й зіпсую так, що він бажатиме мені тільки скорої смерті — але матиме берегти мене як зіницю ока, бо ансибль-пакет з інформацією, яку пустять в хід у випадку моєї смерті, вже передано, і це безповоротно.

— Тоді в чому справа?

— В тому, що я добре знаю, від кого він отримав цю яхту і на що заплющив очі, щоб її отримати. А ви бовкнули про це при Тошідзукі, яка пхне свого гострого носика в цю оборудку — і неодмінно викопає все лайно та вивалить його перед суспільством.

— Але хіба це погано? — здивувався брат Сео.

— Діти! — з сестра розпачем струснула головою.

— Сестра має на увазі, - пояснив Саґара, — що вона тримала радника на гачку. Свого часу вона — чи ті, хто вповноважив її — пристали б до радника з цією яхтою як з ножем до горлянки. І він танцював би під їхню сопілку.

— Саме так, — незворушно відповіла сестра. — Ви мислите трохи схематично — за яхту радника можна надовго відправити на Сунаґіші в помаранчевім комбо, але не можна повісити. Але на ньому є й дещо, гідне мотузки. Якщо пані Тошідзукі знайде та викопає це — доведеться таки тяги мерзотника у імперський суд та приміряти на нього мотузяну краватку. А він корисний мерзотник. Розумієте, пане Саґара, я можу зараз, тримаючи цього негідника за ніжне місце, змушувати його та його клієнтуру на Ходері красти втроє менше, ніж вони хотіли б. Пані Ганна може зробити так, що всю цю гарну крамничку на Ходері розженуть. Дуже втішно для народу: крадіїв покарано, публіка рукоплеще. А далі? На це місце саджають нового мерзотника — і він краде вже не втроє, а вдесятеро проти попереднього. Аби компенсувати собі ризик.

— А можна зробити так, щоб цю посаду займав не мерзотник?

— Можна. Призначити на неї імперського інквізитора. Але це тимчасовий захід — а нам потрібно, щоб система працювала постійно.

Саґара згадав, як вигрібав з водозбору рештки людей, що зварилися живцем — і промовив:

— Здається, сестро, я робив більш чисту роботу, ніж ви. Пробачте мені, що я перетворив вашу кулю на петарду.

Сестра кивнула, приймаючи вибачення. Потім сказала:

— Я вам заздрю. Дивіться, він засинає.

Дійсно, малий, обхвативши руками голову центуріона, куняв, приспаний розміреною ходою брата.

— Так, — брат Сео спустив дитину з плеча і поніс на руках. — До побачення, сестро.

— До побачення, — жінка майнула рукою.

* * *

Відлітали вночі, без урочистих прощань та проводів. Тут була робота, і вони робили її доти, поки не з’явилися ті, хто робитиме її краще. Саґара та Сео запросили на прощальну чарку саке лише пана Іто, сестер-інквізиторок та капітана Твіддл.

— Нехай вам щастить, — сказав мер.

— Це вам нехай щастить, — побажав Саґара. — Ви заслужили хоч трохи щастя.

— Ні, - серйозно сказав старий. — Ми його заслужили не більше, ніж тих мук, що ми їх пережили. Щастя не можна заслужити, але останнім часом я відчуваю, що здатність бути щасливим повернулася до мене. І знаєте, через кого? Через вас, командере. Коли ви сказали мені ті слова… Пам’ятаєте — якщо ми здамося, це значить, що Ріва перемогли остаточно? Спершу я подумав — яка нісенітниця. Вони ж таки перемогли. Вони вбили стільки нас, скільки спромоглися — хіба ж це не перемога? А потім… я побачив, яке в вас було обличчя, коли ви вийняли цього хлопчика з підземелля… І зрозумів — ні. Поки хтось із нас живе так, наче в нього є майбутнє — вони не виграли. Не позбавили нас майбуття.

— Так, — погодився Саґара.

…Перед самим стартом він знайшов Діка в дорміторії — брати після об’явлення хвилинної готовності, пристьобувалися до койок.

— Я хочу взяти його в рубку, — сказав священик. — Дік, підеш зі мною?

Малий кивнув, дав розстебнути на собі ремінці — і пішов з Саґарою об руку.

— Це лише один раз, — сказав малому Саґара. — Більше я тебе не братиму в рубку. Але ти маєш подивитися на свою рідну планету. Вакатта?

— Вакатта йо, — серйозно відповів хлопчик.

×