Знайти і затримати, стр. 25

– Там сигарети, – сказав йому.

– Я сам, – відчинив скриньку й потяг носом. – Ти чого мовчав, що у тебе є закусь і шнапс?

– Бо ти не питав.

– У мене з ранку ні крихти в роті. – Його очі заблищали.

Мої розрахунки справджувалися. Шакула, не ховаючи пістолета, вхопив лівою рукою шматок батона і вп'явся у нього дрібними зубами, потім вкусив ковбаси.

– Дай закурити, – попросив його.

– Потім, Федю, натевкаюсь, і обоє зачадимо, – здавлено прогугнявив.

Я терпляче чекав. Шакула не їв, а терзав батон і ковбасу. Незабаром візьме пляшку, і тоді… Я трохи нижче посунув руку по керму. Головне – не проґавити моменту.

Наші трималися на тій же віддалі.

Шакула сопів і плямкав. Його борода лисніла від жиру. На пістолеті біліли крихти батона.

Я чекав…

– О, заморив черв'ячка, – задоволено сказав Шакула й погладив себе по животі. – А тепер не гріх і закропитись.

Він узяв пляшку й зубами витягнув корок.

– Дай мені хоч цяпку.

– Е, ні, ти, Федю, крутиш бублика, – насмішкувато сказав. – А я ще хочу пожити. Ох і дам копоті. Ну, будьмо!

Шакула поколотив самогонку й припав до шийки, задерши голову. Ковтав, аж булькало, й косив оком на мене… І таки не витримав – зиркнув на пляшку, скільки у ній залишилось. Того було досить: я щосили вдарив його ліктем у сонячне сплетіння і вхопив ручне гальмо.

Пролунав постріл. Впала пляшка, й Шакула вткнувся лобом у панель, завалюючись на мене. Молоковоз занесло, він виїхав на узбіччя, наближаючись до кювету. Я нахилився, не випускаючи керма, і серед скла намацав пістолет. Відчинив дверцята й став на приступку. Шакула зсунувся на сидіння. З його лівого стегна цебеніла кров…

Я скочив на землю, й у мене підломилися ноги. У вухах дзвеніло. Сів на траву. Дивився, як під'їхали наші «газики» й з них вистрибнули хлопці. Букет кинувся до кабіни молоковоза. До мене підбігли Махов і Скорич, радісні, щось говорили. Гліб поклав долоню мені на плече. Потім підійшов Бунчук і розповів, що в соломі знайшли Філона з проломленим черепом, відвезли в лікарню.

З кабіни витягли очманілого й жалюгідного Шакулу – Мирона Дригу. На його зап'ястях зімкнулись наручники.

– Роня! – гукнув я до нього і не без втіхи запитав: – То яку тобі бог послав машину?!

На другий день заговорив Загата. Він розповів, що бачив Цибуха із Шакулою біля пивної бочки, коло гастроному, з двома незнайомими хлопцями. А потім побачив отих двох на вокзалі з коричневою сумкою, одразу запідозрив їх. Коли стрибнув з поїзда, побіг за Шакулою. Вистрілив угору, проте той не зупинився – тікав. Потім Дрига впав: стогнав, качався, скімлив, не міг звестися. Загата нахилився до нього, щоб допомогти, й Шакула підступно вдарив його ножем.

Ще експерти встановили, що «Волга» не заводилася через свічку, яку надто круто загвинтив Савлук, аж вона тріснула.

×