Люба-згуба, стр. 1

Федькович Осип Юрій
ЛЮБА - ЗГУБА
Повість
I

Нічо так чоловікові віку вже не укоротає, як та люба?. [1] Хто не вірить, най лиш слухає, що розказуватиму...

У нашім селі, знаєте, чинять два храми в рік - один на зимні Николи, [2] а другий на весні.

Зимні Николи, як здорові знаєте, припадають серед Пилипівки: скрипку не можна навіть зачепити, а за танець і не говорім таки нічо; бо якби панотець узнали, то би й до церкви не пустили, не то що.

А парубкам та дівкам що за храм без музики? - Але нащо вам казати, коли самі здорові знаєте. От тому ж тото [3] сидять собі наші леґіні [4] та дівки на зимні Николи красненько дома та дозирають хати, а стариня сама собі здоровенька храмує. Як же зато дасть Бог дочекати весних [5] Николів, то вже стариня сидить дома, а молодіж пускають у храм.

От тому ж тото назвали у нас зимній храм чесний, а весняний красний. Та й недурно його так і прозвали, - хто хоче видіти охоту та красу, то най лиш приходить до нас у красний храм. Скучно йому чей не буде, бо цілі молоді гори тут вам зляжуть, як би їх вітер змів. Але що вам казати, коли навіть і з лядського боку [6] леґіні приходять. А хороші тоті галицькі леґіні, хороші! Лиш стань та дивися.

Від нас знов ходжують аж до шістьох сіл на храми - ходять до Сергіїв, у Плоску, до Тораків, до Киселиців, у Дестинець і у Довгополе, - ба декотрі ходять аж у Шипіт або тяр [7] аж у Молдовицю. [8] Та й ніщо уже й казати, скрізь нас так красно та чесно приймають, що дай Боже лиш усім добрим людям так! Ми знов за тото стараємось, аби й їх так повеличати, як вони до нас прийдуть, або ще й ліпше; бо Сторонець, [9] знаєте, перше село на всі буковинські гуцули, та ми не хотіли б сорому набратися, а ми - парубки - вже й тілько ні.

Тому тото мій брат, бувало, - він був старшим парубком у селі, - скоро прийде неділя перед красним храмом, скличе з церкви всіх леґіні в до себе та дає їм порядок: ти, Федоре, каже, підеш з тими против довгопільців, а ти, Андрію, знов з тими підеш мені встріть дехтинецьким, і так далі, - так вам уже розпаює красно, що другий і з письма так не удав би, поки світа. А сам уже старається про базар: базарисько в нас страх велике, то він як накаже підпарубочні, так його й обтичуть молодими смерічками [10] та всіляким бростом, [11] що аж любо дивитись, а стежечки вам починять, стежечки! - хоть най царівна проходжаеться, не сором.

Жидів з оковитими [12] горівками позаповідає вам аж з Вижниці, а музику заповість вам місяцем уже наперед аж зо самої Глиниці [13] або тяр аж із Сочави, що як вам потягнуть смиками, то серденько лиш як на ниточці дриґає.

От дасть Бог діждати й храму. Парубки вже знають свою службу: ще до опівночі повстають, повибричуються, поприбираються, як лицарі, плоски [14] в дзьобні, [15] колачі в бесаги, [16] посідають собі на гарні сідлані коники та гайда зустрічати сторонське парубоцтво, як уже там від брата розказ мали.

А брат вам убереться в кармазин, кресаню [17] з полами насуне на чоло, порошниці, удвоє через плечі, так і сіяють: а пістолет аж четверо засадить за ремінь та й стане собі кінець суток, [18] як навертається д? церкві, аби тут сторонських парубків ще раз та ще краще привітати.

Коло брата стоять чотири післанці для його нотріби, два знов післанці стоять кіньми з сього і з того боку села, аби дати знати, як буде надходити славне парубоцтво, а два післанці стоять на цвинтарних дверях з мальованими фляшками, аби частувати кождого та кождого парубка, котрий ступить через поріг. Така вже, бачите, у нас установа. А ще вам скажу, що тоті чотири післанці, що стоять з братом, називаються стрільці; бо вони мають таку службу, що скоро яка сторонська дівка надійде, так вони їй зараз на віват мають стріляти, відтак [19] відводять її два аж у цвинтар, а тут чекає вже моя старша сестра та веде у церкву святу, де знов середуща сестра жде, аби її красно де постановити.

Кінець села, чути, стріляють; се вже йдуть парубки. Музика там стоїть з одним післанцем, а друга з другим, - бо ми, бувало, усігди [20] по дві музиці кличемо, - зачинають відгравати на пригіст; [21] а жид, що стоїть з двома непочатими барилками при братові, то лиш усміхається, клятий, бо знає, що так і з порожніми бербеницями [22] верне домів! [23]

Приїдуть парубки. Брат їм клониться, вітає мальованими порційками та й провадить у Божий дім. Тут аж чи не сім попів а восьмий диякон соборну службу правлять. Господи! - а дяків таки й не рахуй, такого понасходилося, та як вам разом усіма заспівають, то аж якось страх слухати.

Церква в нас красна дуже та убрана: образи святі всі під золотом та під сріблом, лиш затілько хіба, що тісно, - таки тісно, що в храму лиш стариня та дівчата входяться всередину, а парубки хіба що світло постановлять та служби віддадуть, відтак мусять виходити надвір та чекати водосвятія; але леґіні, коби здорові, не конче й журяться про се, - де б вже мав правду дівати! - вони зроблять вам дорогу від церкви аж на гостинець [24] та чатують, як яка дівка приходить. Господи! - то ж то вже єї обзирають з усіх боків! - от так лиш нас тут єнорал [25] на муйштрунку [26] обзирає.

Приїхали парубки перед церкву. Зараз скочили підпарубочі, що вже напоготові так і стояли, та повідбирали парубкам коні; бо у нас, знаєте, така вже поведінка, що в яку-небудь оруду - най буде храм, най буде старощення, [27] най буде весілля, най буде таки і простий танець, - так мусять підпарубочі ватажним парубкам коней пазити. [28] Якби який флекев [29] сього не пантрував, [30] то й приймили б його парубки ніколи в парубки. Чи скажете, може, що се діло не добре? Ой ні, се таки так має бути!

Віддавши парубки коні та скінчивши діло в церкві, стали собі по цвинтарі проходжатись, а цвинтар у нас великий! - вітаються одні з одними, пізнаються, сміються, жартують, розказують одні другим, як там в них діється, що там чувати, хто до кого залишив ходити, хто посватався, хто побрав, - от звичайно, як бурлакам заряд; чим би й журилися, а чоловік, кажуть, мусить чимось журитися на сім світі - от так і наші парубки.

А й я журився страх: одно - що вус той дідьчий не хотів рости, а друге - Корочукова Аксенія казала, що прийде на храм, та й не прийшла. І брат мій не був конче при волі, - знати, що також очікував когось, та нема. Аж тут, дивлюся, їдуть сутками два парубки, один рижим, а другий карим, а самі по-убирані, що краще й не може бути на світі, - пави, та й тілько.

вернуться

1

- Люба? - любов, кохання.

вернуться

2

- Через те, що храм тягнеться декілька днів (річне свято, як ось Великдень - Великодні святки, Різдво - Різдв'яні святки), то й Гуцули вживають тут множини.

вернуться

3

- Редуплікована (здвоєна) форма - то.

вернуться

4

- Парубки (мадяр.).

вернуться

5

- Весняних.

вернуться

6

- Лядський бік - Галичина, волоський бік - Буковина; Галичан дражнять іще буковинські гуцули Сусиками тому, що вони вітаються словами: “Слава Ісусу Христу”, а такого вітання буковинці не знають.

вернуться

7

- Навіть (ром.).

вернуться

8

- Все це села вижницького повіту на Буковині; Шипіт і Молдовиця належали перед війною до кімполюнзького повіта.

вернуться

9

- Сторонець-Путивлів - місце вродження Федьковича.

вернуться

10

- Те, що по моск. - піхта.

вернуться

11

- Зелене, май.

вернуться

12

- Aqua vitae.

вернуться

13

- Глиниця - село під Черпівцями, заселене осілими Циганами, дуже добрими музиками.

вернуться

14

- Пласката (деревляна) пляшка.

вернуться

15

- Дзьобня, дзьобенька - гарна вовняна торбинка, яку носять на крайках почерез плечі.

вернуться

16

- Мішки на дорогу, їх буває два; звисають вони зверха на коневі по обох боках.

вернуться

17

- Широкий повстяний (чорний) гуцульський бриль.

вернуться

18

- Вузька доріжка, вуличка.

вернуться

19

- Опісля.

вернуться

20

- Завсігди.

вернуться

21

- Гостям на привітання.

вернуться

22

- Бочечка на бриндзю.

вернуться

23

- Додому.

вернуться

24

- Битий шлях, звичайно: мурований.

вернуться

25

- Ґенерал.

вернуться

26

- Оглядини (нім. Musterung)

вернуться

27

- Сватання.

вернуться

28

- Доглядати (ром.).

вернуться

29

- Парубок (ром.).

вернуться

30

- Дозирав, доглядав.

×