Капелюх Чарівника, стр. 21

— То хоч би друкарську машинку! — не поступався Хропусь. — Хропся й з новими очима гарна…

— Однак не така гарна, як раніше… — зауважив Чарівник.

— Любий братчику! — просила, ковтаючи сльози, Хропся, яка вже встигла подивитися на себе в люстерко. — Поверни мені мої колишні маленькі оченята! Я стала така потворна!

— Ну що ж, — Хропусь відчув себе благородним лицарем. — Хіба заради честі роду… Але сподіваюся, що тепер ти станеш мудрішою!

Хропся знову глянула на себе і заплескала в долоні: з люстерка на неї дивилися її чудові оченята, хіба вії стали трохи довшими! Сяючи від щастя, вона обійняла брата:

— Любий! Найдорожчий братику! Навесні я подарую тобі друкарську машинку!

— Пусте, — знітився Хропусь. — Не цілуй мене в усіх на очах! Просто я не міг дивитися на тебе таку паскудну! Ото й усе…

— З домочадців зосталися тільки Чупсля і Трясля, — сказав Чарівник. — Вони загадуватимуть удвох, бо завжди нерозлучні.

— Можесля, собі щось начаклуйтесля? — запропонувала Чупсля.

— Не можу, — сумовито відповів Чарівник. — Умію тільки виконувати бажання інших та прибирати іншу подобу.

Чупсля і Трясля схилилися одна до одної головами і про щось довго шепотілися.

— За те, що висля такий добрийсля, ми вирішилисля загадати бажаннясля для вас. Хочемосля рубінасля, такого ж гарногосля і великогосля, як нашсля!

Усі бачили, як регоче Чарівник, але ніхто й не здогадувався, що він уміє усміхатися. Усмішка розпроменила його обличчя. Який він щасливий, було видно по ньому від капелюха до кінчиків черевиків! Не кажучи й слова, Чарівник змахнув плащем і… Сад знову спалахнув рожевуватим сяйвом. У траві поряд з Королівським Рубіном лежав точнісінько такий самий — Королева Рубінів.

— Ось тепер і ви щасливий! — втішилася Чупсля.

— Ще й який! — скрикнув Чарівник.

Він ніжно взяв коштовність у руки і загорнув у поли плаща.

— Тепер кожна комашка, жучок чи павучок — усі мешканці Долини можуть загадувати, що лишень забажають! Я чаруватиму всю ніч, але на світанку, ще до сходу сонця, мушу повернутися додому.

Свято завирувало з новою силою.

До Чарівника потягнулася вервечка лісових мешканців, котрі пищали і дзижчали, реготали й горланили; кожен хотів сповнення свого заповітного бажання. Чарівник був у такому чудовому гуморі, що залюбки перечаровував, якщо хтось, не подумавши спершу як слід, просив у нього сповнення безглуздих забаганок. Знову розпочалися танці, до саду прикотили тачки зі свіжими оладками. Гемуль один за одним запускав у небо феєрверки, а Тато Мумі-троля виніс у сад свої Мемуари у чудовій новій оправі й уголос читав про своє дитинство.

Ще ніколи у Долині Мумі-тролів не бенкетували так гучно!

О, як приємно — коли все вже з’їдено, випито, переговорено, коли від солодкої втоми гудуть ноги — повертатися у передсвітанковій тиші додому, до затишної постелі.

О тій порі Чарівник відлітає на край світу, а мама-миша ховається у своїй нірці — й обоє однаково щасливі.

Та найщасливіший, мабуть, Мумі-троль. Удвох із Мамою він повертається садом додому. Місяць блідне у досвітній імлі, з моря налітає ледь відчутний бриз і шарудить у листі дерев. У Долину Мумі-тролів приходить прохолодна осінь. Адже без осені не буває нової весни.

×