Капелюх Чарівника, стр. 20

Пантера знялася в повітря з господарем на спині.

Випереджаючи швидкість світла, помчали вони крізь Всесвіт. Метеори з шипінням перетинали їм шлях, зоряний пил немов снігом притрушував плащ Чарівника.

Червона жарінь усе яскравіше яріла внизу. Чарівник летів простісінько до Долини Мумі-тролів. М’яко торкнувшись лапами землі, пантера приземлилася на вершину гори.

Гості родини Мумі-тролів усе ще сиділи в мовчазному замилуванні навколо красеня-рубіна. Їм здавалося, що у його пломені вони бачать усе те найгарніше, найвідважніше і найшляхетніше, що передумали й пережили у своєму житті, а тепер захотіли передумати й пережити ще раз. Мумі-троль пригадав собі нічну виправу удвох з Нюхмумриком. Хропся думала про свою блискучу перемогу над дерев’яною королевою. Мамі Мумі-троля знову запраглося полежати на теплому пісочку, поніжитися на сонці й помилуватися синім небом з-під гойдливих пуп’янків морських гвоздик. Геть усі поринули у спомини, а тому аж підскочили з несподіванки, коли з тіні вибігла біла мишка з червоними очима й пошелестіла просто до Королівського Рубіна. За нею прошмигнув чорний-чоренний кіт і простягнувся у траві поряд.

Наскільки було відомо, у Долині Мумі-тролів не мешкали ні білі миші, ані чорні коти.

— Киць-киць! — покликав Гемуль.

Але кіт тільки примружив очі й навіть бровою не повів у його бік.

— Доброго вечора, сестрице! — привіталася мишка-полівка.

Біла миша глянула на неї довгим похмурим поглядом своїх червоних очей.

Мумі-тато простягнув новоприбулим келихи з пуншем, однак ті не звернули на нього ані найменшої уваги.

У недоброму передчутті всі принишкли, перешіптуючись. Чупсля з Тряслею занепокоїлися, заховали Короля Рубінів до валізки і замкнули покришку. Та коли вони націлилися забрати валізу з галявини, миша раптом звелася на задні лапки й почала рости. Вона стала майже така завбільшки, як будиночок Мумі-тролів, а тоді враз обернулася на Чарівника у білих рукавичках і з червоними очима. Він сів у траву, не зводячи погляду з Чупслі і Тряслі.

— Забирайсясля геть, старе одороблосля! — гнівно крикнула Трясля.

— Це ви знайшли Короля Рубінів? — запитав Чарівник.

— Не пхайсясля у чужі справисля! — підтримала Чупсля.

Ще ніхто не бачив Чупслю і Тряслю такими відважними.

— Я шукав Королівський Рубін триста років, — мовив Чарівник. — Ніщо у світі мене не цікавить, окрім нього.

— Нассля теж!

— Ви не можете забрати у них рубін! — втрутився Мумі-троль. — Вони чесно викупили його у Мари!

Мумі-троль, звісно, промовчав, що викупили коштовність взамін на старого капелюха самого Чарівника. (Він, до речі, придбав собі вже нового).

— Пригостіть мене чимось, — попросив Чарівник. — Мої нерви не витримують…

Мумі-мама вмить принесла йому тарілку з оладками та варенням.

Доки Чарівник ласував, гості наважилися підсунутися трохи ближче. Хто їсть оладки з варенням, не може бути страшним та небезпечним. З таким можна пускатися в розмову.

— Смакуєсля? — поцікавилася Чупсля.

— Дуже! Востаннє я їв оладки вісімдесят п’ять років тому!

Усім стало шкода Чарівника, гості підсунулися ще ближче.

Попоївши, Чарівник обтер вуса й мовив:

— Я не маю права забрати у вас Рубін силою. Те, що куплено, можна лише продати або подарувати. Чи не обміняли б ви його, скажімо, на дві гори діамантів та долину розмаїтих коштовних каменів?

— Ніколисля! — одностайно заперечили Чупсля і Трясля.

— І подарувати мені його теж не хочете?

— Нісля!

Чарівник важко зітхнув.

Сумний та невеселий, поринув він у глибоку задуму.

— Хай свято триває, — озвався за якийсь час. — А я вам почарую! Кожному, хто забажає! Будь ласка, замовляйте чари! Право першості має родина Мумі-тролів.

Мумі-мама на мить завагалася.

— Йдеться лише про речі чи й про бажання теж? — запитала вона. — Якщо пан Чарівник розуміє, що я маю на увазі?

— Звичайно, розумію, — відповів Чарівник. — Речі начаровувати, ясна річ, легше, але можна й бажання.

— Мені б дуже хотілося, щоб Мумі-троль не тужив за Нюхмумриком! — побажала собі Мумі-мама.

— Я й не знав, що по мені це так помітно… — знітився і зашарівся Мумі-троль.

Чарівник змахнув полами плаща, і смуток одразу покинув серце маленького Мумі-троля.

Туга змінилася чеканням, а чекати завжди легше, аніж тужити.

— Я собі теж придумав бажання! — вигукнув Мумі-троль. — Любий Чарівнику, пошли Нюхмумрикові, де б він зараз не був, оцей стіл з усіма наїдками та напоями!

Тієї ж миті стіл злетів над деревами і полинув на південь з оладками й варенням, фруктами і квітами, пуншем та карамельками і з книжкою Ондатра, яку той поклав на край столу.

— О ні! — скрикнув Ондатр. — Попрошу негайно повернути мою книжку!

— Що зроблено, того не повернути! — розвів руками Чарівник. — Однак шановний пан одержить навзамін нову книгу. Прошу!

— «Про необхідність усього», — прочитав Ондатр. — Але ж це зовсім інша книга! У моїй ішлося про марноту всього!

Чарівник тільки засміявся.

— Тепер ніби моя черга, — озвався Тато Мумі-троля. — Дуже важко зробити вибір! Я думав уже і так і сяк, але нічого путнього придумати не зміг. Теплицю цікавіше збудувати самому… Ялик — теж… Зрештою, у мене все є!

— Але ж вас ніхто не змушує загадувати бажання, — устряв Чмих. — Можете мені відступити свою чергу, а я забажаю собі двічі.

— Так то воно так, — завагався Тато. — Та якось шкода відмовлятися від нагоди, яка трапляється раз у житті…

— Не затримуй усіх, — зауважила Мама. — Побажай собі гарну оправу для Мемуарів!

— Чудова думка! — зрадів Тато.

Усі скрикнули від захоплення, коли Чарівник простягнув Татові сап’янову оправу для книги, оздоблену золотом та інкрустовану перлами.

— Тепер я! — вихопився уперед Чмих. — Хочу власного човна! Схожого на морську мушлю з пурпуровими вітрилами, щоглою з палісандрового дерева і смарагдовими кочетами!

— Ого, як ти розігнався! — суворо звів угору брови Чарівник, але на устах у нього вигравав привітний усміх. Він змахнув плащем…

Усі затамували подих, однак нічого не відбулося.

— Не вдалося? — розчаруванню Чмиха не було меж.

— Чому ж, усе вдалося! — відповів Чарівник. — Тільки я поставив човна біля причалу, ясна річ. Завтра ти його там знайдеш.

— Про смарагдові кочети не забули? — недовірливо перепитав Чмих.

— Як можна забути?! Чотири кочети і один про запас, — запевнив малого Чарівник. — Наступний!

— Та-а, — почав мимрити Гемуль, — кажучи правду, я загубив ботанічну лопатку, позичену в Хропуся. Здалась би мені нова…

І Гемуль, який був добре вихованим, зробив реверанс, [9] беручи з рук Чарівника нову лопатку.

— Ви не втомилися чаклувати? — поцікавилася Хропся.

— Анітрохи! Дуже легкі побажання! — відповів Чарівник. — А що забажала б собі панночка?

— Це не так легко, — засоромилася Хропся. — Можна я скажу вам на вухо?

Вислухавши Хропсю, Чарівник здивовано глянув на неї:

— А панночка впевнена, що їй личитиме?

— Цілковито! — майже безгучно видихнула Хропся.

— Що ж, хай буде по-твоєму!

Наступної миті юрба спантеличено загула.

Хропся змінилася до невпізнання.

— Що ти з собою зробила?! — захвилювався Мумі-троль.

— Побажала собі очі дерев’яної королеви! Ти ж казав, що вони у неї такі гарні!

— Казав, але ж… — Мумі-троль геть розгубився.

— Тобі не подобаються? — сльози бризнули Хропсі з очей.

— Не плач! — заспокоював малу Чарівник. — Твій братик може побажати, щоб ти знову стала такою, як перше.

— Але я хотів загадати собі щось зовсім інше! — запротестував Хропусь. — Не моя вина, що у моєї сестрички безглузді забаганки…

— А яким було твоє побажання? — поцікавився Чарівник.

— Я хотів одержати обчислювальну машинку! Машинку, яка б визначала, що справедливо — а що ні, що добре — а що погано.

— О, це надто важко, — мовив Чарівник. — Мені не під силу!

вернуться

9

Гемулі роблять реверанси, бо кланятися в сукні якось ніби недоречно (прим. авторки).

×