Фах, стр. 2

Але гравітологія Джорджа ніколи не турбувала. Так, звичайно, ті світи віддадуть усе, що можуть, за гравітолога. Та він знав і про те, що сталося в інших, тільки-но виниклих галузях техніки. Негайно почнеться раціоналізація і спрощення. Щороку з’являтимуться нові моделі, нові типи гравітаційних двигунів, нові принципи. А потім гравітологи — всі ці улюбленці долі — одного чудового дня опиняться позаду, їх заступлять нові спеціалісти, які здобули освіту пізніше, і доведеться «щасливчикам» зайнятися некваліфікованою роботою чи податися на якусь далеку, відсталу у розвитку планету.

А попит на програмістів залишався незмінний з року в рік, із століття в століття. Ніколи не сягаючи піку популярності на біржі, він неухильно зростав у зв’язку з освоєнням нових світів та вдосконаленням старих.

Тема вибору фаху завжди була предметом суперечок між Джорджем і коротуном Тревіліяном. Як усі найщиріші друзі, вони сперечалися до нестями, всіляко підсиджуючи один одного, і зрештою кожен залишався при своєму.

Річ у тім, що Тревіліянів батько, дипломований металург, свого часу працював на одній з далеких планет. Дід його теж був дипломованим металургом. Природно, що сам коротун, не вагаючись, обрав собі цей фах. Тревіліян вважав, що їхня сім’я володіє майже незаперечним правом на професію металурга. Він був цілковито переконаний, що решта фахів не дуже-то й респектабельні.

— Метал буде завжди, — заявив він. — Коли створюєш сплав з потрібними властивостями і спостерігаєш, як будується його кристалічна решітка, ти бачиш плоди своєї праці. А що програміст? Цілий день за своїм кодівним пристроєм, напихаєш інформацією якусь безглузду електронну машину завдовжки з милю…

Джордж уже в шістнадцять років вирізнявся практичністю.

— Між іншим, — спокійно говорив він, — разом з тобою випускатиметься ще мільйон металургів.

— Бо це чудовий фах. Найкращий.

— Але ж ти загубишся між ними, Коротуне, і, може, плентатимешся у хвості. Кожна планета спроможна забезпечити себе потрібними металургами, а попит на удосконалені моделі не такий вже й великий, та й потребують їх здебільшого малі планети. Ти ж знаєш, який відсоток від загального випуску дипломованих металургів дістає призначення на планети класу А. Я цікавився. Всього 13,3 відсотка. А це означає, що сім із восьми потрапляють на якусь третьорядну планету, де, у кращому разі, є водогін. І взагалі можеш засісти на Землі, таких 2,3 відсотка.

— Не бачу в цьому нічого ганебного, — з викликом у голосі заявив Тревіліян. — Землі теж потрібні фахівці. І грамотні.

Його дід був земним металургом. Тревіліян недбало провів пальцем по ще безвусій губі.

Джордж знав про Тревіліянового діда й, пам’ятаючи, що його предки так само працювали на Землі, не став кепкувати, а навпаки, дипломатично погодився:

— Тут, безумовно, немає нічого ганебного. Звичайно, нічого. Та все ж потрапити на планету класу А справді чудово, хіба ні? Тепер візьмімо програміста. Тільки на планетах класу А є такі обчислювальні машини, для яких потрібні висококваліфіковані програмісти, і тому тільки ці планети беруть їх. Та й оті стрічки програмування — працювати з ними може далеко не кожний. Планети класу А потребують більше програмістів, ніж можуть дати самі. Це ж бо чиста статистика. Серед мільйона людей, скажімо, виявляється один першорядний програміст. І якщо на планеті живе десять мільйонів, а їм потрібно двадцять програмістів, вони мусять звертатися до Землі, щоб отримати від п’яти до п’ятнадцяти фахівців. Слушно? А знаєш, скільки дипломованих програмістів беруть на ці планети? Я скажу тобі — всіх до одного! Якщо ти програміст, то ти вже там. Отак-то, сер.

Тревіліян насупився.

— Якщо тільки один з мільйона стає програмістом, то чому ти такий певний, що він вийде з тебе?

— Вийде, от побачиш, — стримано відповів Джордж.

Він ніколи не осмілився б розповісти ні Тревіліянові, ні навіть своїм батькам, що саме робить, і чому такий певний у собі. Хлопець був спокійний за своє майбутнє (згодом, у дні безнадії та відчаю цей спогад був найболючіший) . Джорджева певність у собі була не менш непохитна, ніж восьмирічної дитини перед днем Читання, що відбувався багато років раніше від дня Освіти.

Звичайно, день Читання не порівняти з днем Освіти. По-перше, дитяче сприйняття особливе. Восьмирічна дитина легко звикає до найдивовижніших явищ. І те, що вчора вона ще не вміла читати, а сьогодні вже вміє, здається їй чимось цілком природним, як сонячне проміння, наприклад.

А по-друге, від цього дня залежало не так вже й багато. Після нього не було натовпу вербувальників, не штовхалися перед списками, нетерпляче ждучи, коли оголосять наслідки Олімпіади. Після дня Читання діти ще десять років живуть на перенаселеній Землі своїм недиференційованим життям; вони повертаються в родини, але вже вміють читати.

І пізніше, готуючись до дня Освіти, Джордж майже не пам’ятав подробиць того, що відбувалося з ним у день Читання, десять років тому.

Пам’яталося тільки, що день був хмарний. Накрапав вересневий дощик. (День Читання у вересні; день Освіти в листопаді; Олімпіада у травні. На цю тему навіть складали дитячі віршики).

Джордж одягався при стінному світлі. Батьки його хвилювалися значно більше за нього. Плейтен-старший був дипломований трубоукладач і, працюючи на Землі, завжди цього соромився, хоча для всіх було очевидно, що більша частина кожного покоління неминуче повинна залишитися на рідній планеті.

Земля потребувала фермерів, шахтарів і навіть інженерів. А для роботи на інших планетах потрібні були найостанніші випуски висококваліфікованих фахівців, з восьми мільярдів земного населення у світи щорічно відряджалося всього кілька мільйонів людей. Природно, не кожен землянин міг потрапити до їхнього числа.

Однак кожен сподівався, що комусь із його дітей випаде працювати на іншій планеті, і Джорджів батько, звичайно, не був виняток. Він бачив, як і всі довкола, що Джордж має неабиякі здібності й кмітливий розум. А це безумовно певний знак, що його чекає блискуче майбутнє, тим більше, що він єдина дитина в сім’ї. Якщо Джордж не потрапить на іншу планету, то його батькам доведеться покладати всі свої сподівання на онуків. А коли вони ще будуть?!

Сам по собі день Читання, либонь, мало що означав, та воднораз тільки він міг виявити бодай щось до настання того другого знаменного дня. Коли діти повернулися додому, всі батьки Землі вслухалися в їхнє читання, прагнучи віднайти якусь особливу легкість читання, щоб витлумачити її як щасливе знамення. Ледь не в кожній родині підростала така багатообіцяюча дитина, на яку від дня Читання покладалися великі надії тільки тому, що вона легко долала трискладові слова.

Джордж підсвідомо відчував, чому так схвилювалися його батьки, і того чудового ранку дитяче серце охопив неспокій. Він боявся, що вираз надії на батьковім обличчі може згаснути, коли він, Джордж, повернеться додому і покаже, як навчився читати.

Діти зібралися у просторій залі міського будинку Освіти. Цього місяця в усіх куточках Землі в мільйонах таких самих будинків зібралися такі самі групи дітей. Сірі стіни зали та напруження дітей, що ніяковіли у незвичному святковому одязі, вплинули на Джорджа гнітюче.

Він інстинктивно повівся так, як усі. Відшукав невеличку групу хлопців, що жили з ним на одному поверсі, і приєднався до них.

Тревіліян, який мешкав поруч, був ще по-дитячому кучматий. Від маленьких бачків і негустих рудих вусів, що виростуть у нього, тільки-но дозволить природа, його відокремлювало багато років. Він (для нього Джордж іще був Джорджі) гукнув:

— Ага! Злякався!

— Анітрохи, — заперечив Джордж і щиро додав: — А тато з мамою поклали на моїй тумбочці друкований текст, повернуся додому — прочитаю все до останнього слівця. (В ту мить найбільших страждань завдавали його власні руки: він не знав, куди їх подіти. Йому суворо наказали не чухати голови, не терти вух, не довбатися в носі й не пхати руки до кишень. Що ж йому було з ними робити!)