Роздуми про експеримент вiд травня 2000 року, стр. 1

Так багато писав про здоров’я, а потiм про експеримент, (хвастав!), що совiсть штовхає мене написати декiлька сторiнок, що б вiдзвiтувати i прокоментувати. Тим бiльше, що експерименту незабаром буде шiсть рокiв i пройшли вони зовсiм не гладко.

Чи змiнилися мої переконання?

Вiдповiдаю вiдразу: не змiнилися. Навiть ще змiцнилися. Збагатилися досвiдом хвороби.

Але спочатку трохи моєї iсторiї — для тих хто не знає.

Режим обмежень i навантажень придумав у 1954 роцi, коли замучив хребет. Бігати розпочав у 1971, коли взяли собаку. У 1985 виникла блокада серця i бiг припинив, обмежився гiмнастикою. У 1986 р. ушили електростимулятор — стало краще, вiдновив бiг. У 1993 р. стимулятор замiнили.

Наступ старостi вiдчув у 1992, коли перестав оперувати. Обмiркував механiзми старiння i вирiшив пручатися через великi фiзичнi навантаження. Спочатку 2500 рухiв гiмнастики, половина з них iз гантелями 5 кг, потiм навантаження подвоїв. Бiг збiльшив до 5 км. Старiсть вiдступила. Два з половиною роки усе було вiдмiнно. Тодi i ця книга — «Преодоление старости» — була написана. Знав, що є аортальний порок серця, але обстеження обдурило — показувало що порок неважкий. Помилилися. Сподiвався — обiйдеться. Не обiйшлося. З'явилася задишка, а потiм i стенокардiя, знадобився нiтроглiцерин. Експеримент — з обережнiстю — продовжував, тiльки не бiгав. Обстежувався регулярно — серце збiльшувалося. Стало ясно — природу не обдурив, потрiбно збиратися на той свiт. Був спокiйний. Але от у травнi 1998 року дочка (вона кардiолог, професор), i учнi запропонували — їхати на операцiю в Нiмеччину — у рiдному iнститутi таких старих не оперують.

Професор Корфер ушив штучний аортальний клапан i наклав два шунти на коронарнi артерiї. Операцiя пройшла вiдмiнно, хоча пiсля були довгi, хоча i неважкi ускладнення. Фiзкультуру розпочав iз перших днiв: спочатку гiмнастика 2000 рухiв, потiм вiдновив ходьбу — до години — по квартирi i на вулицi. Вагу тримав стабiльну — 51 кг.

Вiдновлення йшло повiльно. Було багато дрiбних ускладнень, але я терпiв. Читав, дописав останню главу — про операцiю — у книгу спогадiв — «Голоса времен». Її надрукували в груднi 1998 — до ювiлею — минуло 85. Разом з iншою — «Мое мировозрение».

До гiмнастики додав гантелi. Проте, комфорту не почував — дратував головний бiль, невiрнiсть рухiв, стареча хода.

Тiльки влiтку 1999 року вiдпустило: здається, старiсть вiдступила. Як те вiдразу полегшало ходити, майже як було в 1995 роцi, коли втягся в експеримент. Протягом зими 1999–2000 розширив гiмнастику до 3000 рухiв (1200 — iз гантелями), ходьба — 1 годину. Бiгав обережно — 1–2 км, бiльше — пiд гору.

Обстежуюся кожнi пiвроку: поки усе благополучно. Серце зменшилося в розмiрах до рiвня початку експерименту. Нi, старiсть не зникла: рухи скованi, особливо по схiдцях. Але по мiсту ходжу й у транспортi їжджу вiльно.

Радiю, але i боюся — раптом усе повернеться? До того ж майбутнє не вселяє оптимiзму: маю повний набiр серцевої патологiї: клапан, коронари, стимулятор. i ще: через 2–3 роки потрiбно змiнювати стимулятор, протез клапанна розрахований на 5–7 рокiв, шунти можуть закритися…(Самий себе обсмикую: скiльки можна тягти, Амосов? Тобi ж буде за дев'яносто!)

Досить про себе, порозмiрковуємо про справу. Про здоров'я, про хвороби, як жити.

Декiлька питань потребують коментаріi до: «режиму», експерименту, хвороби.

Про режим обмежень i навантажень. Немає потреби говорити багато: Рекомендацiї залишаються старi. Навантаження: 30–45 хвилин гiмнастики — 1000–1500 рухiв, iз них 500 бажано з гантелями 5 кг. Година швидкої ходьби. Ще краще — бiг 2–3 км. Активнiй людинi навантаження корисно подвоїти.

Пiдтверджую значення поступовостi в нарощуваннi вправ i бiгу: 3 % у день, не бiльше. Контролювати пульс: частiшання вiдразу пiсля вправ — не бiльше 50 % вiд частоти покою. Межа — для молодих — 140, для старих — 120.

Харчування: овочi сирi i фрукти — 0,3–0,5 кг. Молоко. М'яса — 100 гр. Тваринних жирiв уникати, рослинних — трохи. Сiль i цукор обмежувати. Хлiб — краще житнiй, плюс кашi — це в залежностi вiд ваги, по формулi: «Зрiст мiнус 105–110». Старим знижки немає: вага повинна знижуватися, а не зростати тому, що йде зменшення маси м'язових бiлкiв. Дивитися по складцi жиру на животi. (Перевiрено на собi!)

Дуже важливо управляти психiкою. Вiд стресiв бiльше хвороб, чим вiд всiх iнших причин. (Пропозицiя настiльки ж важлива, як i марна — виконати пораду майже неможливо.) У цьому планi допомагає йога, медiтацiї й усе iнше — вони дiють тiльки через психiку. Заперечень немає, але якщо не вiриш — не допомагають.

Профiлактична перевiрка здоров'я: потрiбно знати кров'яний тиск (110–140 на 60–80). Пульс 60–70. Зрiдка не зайво зробити аналiз кровi на цукор, на гемоглобiн (120 i вище.)

Не потрiбно метушитися при перших ознаках хвороби i вимагати лiкаря (крiм гострих хвороб у животi з блювотами). Дрiбнi симптоми потрiбно перечекати — i тиждень i мiсяць — природа сама справляється. Розумiю, що це легко говорити менi — знаючи — де небезпечно, де — нi. Неграмотному в медицинi без лiкаря не обiйтися i у полон до нього (iз витратами!) потрапити легко. Але якщо уже вiн скаже: «не небезпечно» — вiрте i не лiкуйтеся: лiкар скорiше перестрахується в лiкуваннi, чим заспокоїть.

Моє вiдношення до медицини не змiнилося. Хiрургiя — могутня, боятися її не потрiбно. Терапiю теж випробував на собi, як нiколи ранiш. Є могутнi лiки, але приблизно двi третини — тiльки психотерапiя. Поради — як розрiзняти — дати не можу — для цього потрiбно писати iншу книгу. Одне скажу — гарнi терапевти — рiдкiсть. Без спецiальних дослiджень — УЗД, рентген, аналiзи та iн. добре лiкувати неможливо. Але i робити все це по дрiбницях — не стоїть грошей. Що б вирiшити — знову потрiбний гарний лiкар. «Бiлi грабують, червонi — грабують, нiкуди селянину податися!»

Позицiя досвiдченого пацiєнта: розслабся i терпи! Для старих — узагалi немає проблем — випробував на собi те, що знав ранiш: Вмирати не страшно. Природа захищає психiку умираючого вiд страждань.

Самолiкуванням усе таки не зловживайте…

Мабуть, це й усе. Хвороб не бiйтеся: природа мiцна, якщо її не псувати. Медицина — коли нiкуди дiтися — теж достатньо сильна, допоможе i навiть — спасе.

×